Зимним морозным днем, который пришел на смену вчерашней оттепели, мы с дочерью возвращались домой после посещения бассейна. Настроение у нас было радостное, дочь щебетала задорно, как птичка, а я поддерживал этот легкомысленный детский разговор, временами подшучивая над ней и наслаждаясь простой человеческой ролью отца девочки, которая дана мне взаймы Богом за какие-то непонятные заслуги с целью периодического разглаживания скорбных житейских морщин на мужском лице сорокалетней давности.
Дыхание на морозе превращалось в пар и деревья вдоль дороги были украшены серебряными причудливыми иголками инея, а две пары человеческих ног, одна побольше, а другая поменьше, не спеша шествовали домой в сопровождении звонкого хруста... я посмотрел себе под ноги и замер - земляных червей!
Они, бедные, доверившись обманчивой оттепели, выползли на асфальтированную пешеходную дорожку погреться на ярком солнышке, подумав, вероятно, о наступление всеоживляющей весны, но внезапно опустившийся на землю мороз застал их, таких наивных и строящих какие-то свои червивые жизненные планы, здесь же, на этом самом месте, и наказал их за беспечность.
Мы стояли, разглядывая этих несчастных замерзших тварей, и думали каждый о своем. Ребенку было жаль этих бедняков, а я погрузился в воспоминания. Вспомнились мне мои мальчишеские мечтания, в которых я видел себя то героем исторических романов, то даже спасителем человечества, вспомнилась юность, однажды пробужденная весной и ее мечты о большой и прекрасной любви, пришли на память зрелые годы, ознаменованные тем, что уже к мужским мечтам примешалась незванная скорбь от опыта жизненных потерь. Что-то сбылось, что-то осталось навеки недосягаемым. С чем-то пришлось смириться, что-то смирило меня. Чему не суждено было сбыться, осталось "за кадром" жизни человеческой.
Жизнь научила строить планы в соответствии с прогнозами погоды и пророчествами из Святого Писания. Попытки полагаться на свои малые человеческие силы стало верхом безрассудства евангельского безумного богача и, к счастью, вовремя прекращены, но предательское доверие к обманчивым внешним оттепелям то и дело дает повод к грустным, если не сказать больше, жизненным разочарованиям.
Откуда это? Ведь уже семь раз отмерено, научен собственным горьким опытом не отдаваться во власть лукавого несвоевременного потепления, а все же, нет-нет, да хрястнет под чьим-то грубым ботинком моя ползучая изнеженная плоть и сразу же вспоминаются слова псалмопевца Давида: "Аз же есмь червь, а не человек, поношение человеков и уничижение людей." (Пс 21:7)
Вот он - итог всех моих "червивых" мечтаний - распластавшись на дороге в мыслях о комфорте и его, якобы, заслуженности быть скованным беспощадным морозом, что неумолимым предтечей смерти в страшных тяжелых ботинках ждет своего задания застать врасплох бывшего доверчивого насельника Рая.
Раю вседобродетельный, всесвятый, всебогатый, Адама ради насажденный, и ради Евы заключенный, умоли Бога о падшем: Милостиве, помилуй ма, падшаго! (икос канона об изгнании Адама из Рая в Неделю Сыропустную)
Захар Зинзивер,
Германия
Божий я человек, православный. Откуда я- там меня уже нет, где я сейчас- все видят, где буду после- один Бог знает. e-mail автора:sinsiwer@rambler.ru
Прочитано 4142 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дорогой брат, не смущайтесь своей открытой, откровенной души. В отличие от неверующих людей христиане почему-то настолько боязливы, что бояться говорить о повседневном, приземленном. А ведь именно оно указывает на Небесное, Божье. Успехов Вам в продолжении Ваших творческих изысканий.
Коллега, публицист, редактор журнала Комментарий автора: Я не боязлив, а в остальном: поживем- увидим. Спасибо, коллега.
Доверие. Контроль. - Доверие Богу Это выглядит просто, но излагается-переводится... как излагается. Но суть не в этом многословии, а в том, что и всегда - Царствие Божие приблизилось. Бог сам каждому всё покажет, но и уже показывает. Уберите шум своего фона и услышите, уберите свет этого мира и будете видеть истинный свет. Ключ - доверие Богу.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
